Нематеріальна культурна спадщина
До культурної спадщина належать не лише пам՚ятники та артефакти.
До культурної спадщина належать не лише пам՚ятники та артефакти.
До культурної спадщина належать не лише пам՚ятники та артефакти. Насправді, вона виходить далеко за межі звичаїв, ритуалів і соціальних практик, знань і навичок, які передаються через відносини майстер-учень. Це традиції, які ми «успадковуємо від своїх предків та передаємо нашим нащадкам», оскільки
Туреччина входить до п’ятірки країн з найбільшою кількістю цінностей нематеріальної спадщини, які входять до списку нематеріальної культурної спадщини людства ЮНЕСКО. Насправді у цьому списку є 25 цінностей нематеріальної спадщини з Туреччини. З великою кількістю традицій усної спадщини, місцевих знань та традиційних навичок, які потрапили до цього списку, багата спадщина Туреччини пояснюється її тривалою історією, яка наче є мостом між Сходом і Заходом.
Культура колективного хлібопечення
Традиційний турецький корж додали до репрезентативного списку нематеріальної культурної спадщини людства ЮНЕСКО у 2016 році як частини транснаціонального файлу, до якого належать Туреччина, Іран, Азербайджан, Казахстан та Киргизстан.
Ця традиція підтримується вже протягом кількох поколінь завдяки її соціальній функції та широко поширеній практиці. Приготування коржів передбачає активну участь трьох або більше людей у процесі приготування та випікання цієї традиційної страви. За традицією випікають декілька видів хліба. Лаваш, катирма, джупка та юфка — види хліба круглої форми, який випікають за допомогою різноманітних технік випікання, як-от у тандирі, мішечку або казані. Це унікальне обладнання для приготування їжі, яке широко використовується в регіоні.
Ця традиція передається від майстра до учня. Її досі підтримують у сільській місцевості Туреччині. Вона зміцнює почуття належності, яке має відчуватися серед членів громади. Щоб дізнатися більше про важливість хліба в культурі харчування Туреччини, натисніть тут.
Традиція Навреза (Новреза)
Свято предків, яке відзначає перший день весни, Наврез, зберігалося як традиція протягом століть. Воно передбачає ритуали, церемонії, а також бенкет, який збирає на радісне святкування людей, як правило, близьких родичів або невеликі громади.
Зараз Наврез є справжнім символом солідарності та миру. Він увійшов до Репрезентативного списку нематеріальної спадщини ЮНЕСКО в 2016 році як загальна культурна цінність Туреччини та 11 інших країн.
Фестиваль пасти Месір
Солодку пасту, до складу якої входить 41 вид трав та спецій, месір макуну вперше приготували для лікування Хафси Султан, матері Сулеймана Пишного, від важкої хвороби. Вона була настільки дієвою та смачною, що Султан наказав роздати її простим людям.
Тисячі людей із різних вікових груп і регіонів щороку беруть участь у фестивалі та спостерігають, як борці борються за Золотий пояс Киркпінара і звання Головного Пехлівана. Під час церемонії сорок гуртів грають на традиційних турецьких інструментах, як-от давул і зурна, а пехлівани одягнені у традиційні костюми під назвою кішпет, штани з цупкої тканини.
Тут можна переглянути більше інформації про цей фестиваль, який занесено до Репрезентативного списку нематеріальної культурної спадщини.
Семах, ритуал алеві-бекташі
Церемонія семах, яку проводить секта Мевлеві, символізує містичний зв'язок людини з Богом та передбачає використання точних елементів та тем. Цієї традиції почали дотримуватися набагато пізніше смерті Мевляна Джелаледдін Румі, видатної фігури Суфісму, якого найчастіше ототожнюють з рухами дервішів, які кружляють.
Шеб-і-Аруз, що буквально означає «День весілля», святкують щороку 17 грудня, у річницю смерті Мевляна. Тисячі людей збираються в музеї Мевляни в Коньї, щоб ушанувати його пам’ять і відсвяткувати його возз’єднання з «його Коханим» (Богом, як його зазвичай називають у суфізмі). Мевляна вважав смерть часом звільнення з клітки під назвою тіло й повернення до Бога раз і назавжди. Саме з цієї причини люди вважають цю традицію фестивалем. Вони продовжують святкувати її, обмінюючись один з одним різними подарунками.
Щоб дізнатися більше про цю церемонію, яку ЮНЕСКО визнала шедевром у 2005 році, натисніть тут.
Традиція Ашиклик (Менестрель)
Традицію ашиклик (менестрель) додали у список ЮНЕСКО 14 років тому.
Слово «ашик» стосується мандрівних поетів-співаків, які грають на струнному інструменті під назвою саз та співають на весіллях, громадських фестивалях та святкуваннях, а також у кав'ярнях. Ці поети-співаки проходять тривале навчання грі на струнних та ударних інструментах та усній розповіді.
Мистецтво Меддах, народні оповідачі
Мистецтво меддах можна приблизно визначити й описати як народне розповідання історій. Виконавця цього мистецтва називають меддахом. Він зазвичай намагається розважати публіку пародіями та анімаціями.
Хюсн-і-Хат, традиційна каліграфія в ісламському мистецтві в Туреччині
Хюсн-і-хат — це багатовікова практика пропорційних арабських літер певного розміру з урахуванням певних естетичних цінностей. До традиційних інструментів належить спеціальний тип паперу, глазурований органічними субстанціями, очеретяне перо, скальпель, спеціальну плиту для обрізання очеретяного пера, чорнильницю, чорнило із сажею і футляр для пера. Багато каліграфів або хаттатів виготовляють власні інструменти. Ці майстри відіграють важливу роль у переданні традиції Хюсн-і-хат, передаючи свої знання, ремісничі навички та цінності своїм учням.
Культура та традиції турецької кави
Турецька кава — ключова частина внесення турецьких традицій до списку нематеріальної спадщини ЮНЕСКО, адже вона символізує набагато більше, ніж просту техніку приготування. Згодом увесь процес перетворився на багату традиційну культуру общини, яка об՚єднує людей в особливих випадках, як-от церемонії заручин, або просто заради забави!
Протягом історії існування напою виникла традиція розглядання кавової гущі, яка стала звичаєм ворожіння. В основному, випивши каву, чашку перевертають на блюдце та залишають охолонути. Потім її перевертають, і на блюдці постає безліч візерунків. Найпоширенішими асоціаціями, які виникають при розгляді гущі, є тварини, серця, місяць, очі, сльози та інші подібні символи. Вони означають різні речі, наприклад отримання новин, миттєве збагачення, хорошу чи погану вдачу, щастя чи сум. Однак будьте обережні, адже ви можете звикнути до цього звичаю, спробувавши його вперше.
Щоб дізнатися про турецьку каву, натисніть тут.
У турецькому місті Маніса проходить фестиваль, на якому люди щорічно протягом останніх 400 років збираються разом, щоб продемонструвати цей справжній продукт і спостерігати, як його подає шеф-кухар та його учні. У 2012 році фестиваль став частиною Репрезентативного списку нематеріальної культурної спадщини людства ЮНЕСКО.
Для тих із вас, хто цікавиться регіональними кухнями, є посилання, за яким можна переглянути продукти, що походять з Маніси, серед яких мезір макуна та багато іншого.
Традиція фестивалю Кешкек
Кешкек — турецька страва, яка готується з м'яса й пшениці. Виникла традиція, згідно з якою його готують у величезних казанах, а саме казані, для весільних церемоній, обрізань і релігійних свят. Пшеницю зазвичай б'ють наймолодші жителі села під веселі вигуки натовпу. Імовірно, завдяки цьому елементу розваг традиція зарезервувала місце для Кешкека у Списку нематеріальної культурної спадщини людства ЮНЕСКО.
Ебру, турецьке мистецтво мармурування води
Ебру — це мистецтво створення різнокольорових візерунків шляхом бризкання пігментів на сковорідку з жирною конденсованою водою, а потім перенесення візерунків на спеціальний папір.
p>Спочатку його використовували на полях книг, як орнамент, перш ніж воно стало окремою формою мистецтва. Зараз його вважають невід’ємною традиційною частиною турецької культурної ідентичності. У 2014 році Ебру став частиною Репрезентативного списку нематеріальної культурної спадщини людства ЮНЕСКО./p>p>Щоб дізнатися більше про традиційні турецькі ремесла, натисніть тут./p>p>Фестиваль боротьби в олії у Кіркпинарі/p>p>Щороку у турецькому місті Едірна пехлівани, навчені за традицією старшого майстра, приєднуються до традиційних стародавніх святкувань, які називаються фестиваль боротьби в олії у Киркпинарі./p>
Традиційна турецька стрільба з лука
Традиційна турецька стрільба з лука — це принципи, ритуали та соціальні практики, майстерність виготовлення традиційного обладнання, дисципліни зі стрільби з лука та техніки стрільби, які розвивалися протягом століть. У традиційній стрільбі з лука існують різні типи дисциплін, які виконують пішки або верхи на коні. Носії та стрільці тренуються окремо або разом, щоб поліпшити свої навички, займатися індивідуальною стрільбою та брати участь у змаганнях та святкових подіях.
Мистецтво мініатюри
Мініатюра — це тип двовимірного мистецтва, яке передбачає розробку та створення маленьких малюнків на книгах, пап’є-маше, килимах, текстилі, стінах, кераміці та інших предметах з використанням такої сировини, як золото, срібло та інші органічні речовини. Історично прикладом мініатюри був книжковий живопис, у якому текст підтримувався візуально, але цей елемент еволюціював і його також можна спостерігати в архітектурі та в громадських місцях як прикраси. Візерунки мініатюри відображають вірування, світогляд і спосіб життя в мальовничій формі. Окрім того, вони набули нового характеру під впливом ісламу.
Пташина мова
Пташина мова — це метод спілкування, який використовує свист для імітації та артикуляції слів. Ця практика виникла у крутих горах та регіоні з нерівним рельєфом, де місцеве населення шукало альтернативний спосіб спілкування на великих відстанях. Пташину мову використовують у громадах у сільській місцевості, жителі яких проводять більшу частину свого життя на відкритому повітрі.
Традиційні зустрічі Сохбет
Традиційні зустрічі Сохбет відіграють вирішальну роль у передачі народних турецької літератури, танців та музики, сільських ігор, а також суспільних цінностей. Чоловіки-турки регулярно зустрічаються вдома, особливо взимку, щоб обговорити місцеві соціальні та культурні проблеми, зберегти традиції та заохочувати солідарність, взаємну повагу та почуття спільності. Під час зустрічей можуть вмикати музику, танцювати та грати в ігри, а також споживають страви місцевої кухні.
Традиційна зустріч Сохбет може тривати до раннього ранку. На зустрічах можуть бути присутні чоловіки віком від 15 до 16 років, незалежно від етнічної приналежності, релігії та статусу. Основна вимога полягає в тому, щоб учасники походили із чесних сімей, заслуговували довіри та поважали старших, не грали в азартні ігри й не демонстрували сп՚яніння на публіці.
Організація Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО) визнала понад 1000 місць у світі такими, що мають визначну цінність для людства. Хочете вирушити назустріч пригодам?
Згідно з ЮНЕСКО, живі людські скарби — це людина, яка володіє найвищим рівнем навичок для передачі культурного мистецтва і традицій таким чином, щоб шанувати культурну спадщину.
