Чорноморський регіон Туреччини

Місто Сафранболу, Карабюк

Входить до списку Світової спадщини ЮНЕСКО з 1994 р.

Місто Сафранболу, в давнину відоме як Сафрамполіс, було великим містом у стародавньому районі Пафлагонії. Місто Сафранболу розташоване у Західному Причорномор'ї на відстані 230 км на північ від міста Анкари та за 10 км від міста Карабюка. Майже нічого не збереглося з його давнього періоду існування. Як важливий караванний пункт на головному торговельному шляху, що сполучав Схід і Захід, місто стало фінансовим центром регіону. Сафранболу складається з трьох історичних районів: ринкової площі у центрі міста, відомої як Чукур (Çukur); площі Кіранкой (Kıranköy); і Баглар (Bağlar), або району під назвою «Виноградники». Площа Чукур розташована у нижній частині міста, про що свідчить сама назва Çukur (у перекладі — «яма»), й оточена двома річками. Ринкова площа оточена традиційними будинками та майстернями ремісників. Центральна частина представляє собою типовий анатолійський центр міста, çarşı (тобто це базар, площа з відкритим ринком). Раніше Кіранкой був немусульманським районом, і в будинках типового для того часу архітектурного стилю над своїми магазинами жили ремісники та торговці. Будинки тут споруджували з каменю, тоді як будинки в Чукурі були дерев’яними.

У районі Баглар («Виноградники») переважають окремі будинки з великими садами. Цей район на північно-західному схилі міста, направленому на південь, був міським літнім курортом.

Вулиці в Сафранболу в основному вимощені каменем, а старі будинки фахверкові: в таких будинках проміжки між деревиною заповнені різними будівельними матеріалами. Тут немає вікон, що виходять на вулицю, тому кам’яні стіни виглядають як продовження садових стін. Кімнати мали різне призначення і були пов’язані з великим приміщенням, яке називали «софа» (sofa), що в перекладі означає «передпокій». Це приміщення було важливим елементом будинку.

Сафранболу є типовим османським містом з типовими будівлями та вулицями, і протягом багатьох століть воно відігравало ключову роль у караванній торгівлі. Поселення розвивалося як центр торгівлі після турецького завоювання в ХІ столітті, і до ХІІІ століття воно стало важливим караванним пунктом. Стара мечеть, Стара лазня і Медресе Сулеймана-паші були побудовані в 1322 р.

Хаттуса: Хеттська столиця, Чорум

Входить до списку Світової спадщини ЮНЕСКО з 1986 р.

Хаттуса, або сучасний Богазкале, знаходиться на відстані 85 км від міста Чорума, в родючій долині центральної Анатолії. Це була столиця хеттів протягом ІІ тисячоліття до н. е. Стародавнє місто з руїнами храмів і палаців, монументальними скульптурами та величезними фортечними стінами з парадними воротами і тунелями свідчить про те, що колись це була частина великої імперії. Про релігію народу імперії багато можна дізнатися, вивчаючи лінію богів і богинь, висічених на стінах скельного святилища просто неба в Язиликаї. Рельєф хеттського пантеону є одним із найкращих зразків хеттської монументальної рельєфної скульптури у місцевості. Розкопки виявили, що ця територія була заселена ще у V тисячолітті. Тисячі хеттських скрижалів, що з’явились, змінили уже відомі уявлення про цей період. Коли хеттські тексти були вперше розшифровані, вчені прийшли до висновку, що вони належать до важливої імперії II тисячоліття, яка до того часу була невідомою, — до імперії, яка могла конкурувати з Єгипетським та Ассирійсько-Вавилонським царствами. Хетти у II тисячолітті, встановлюючи своє домінування, зайшли аж до Кадешу (Сирія), де зіштовхнулися з єгиптянами. В результаті між хеттами та єгиптянами з’явився перший у світі письмовий мирний договір. Ще одним цікавим відкриттям було те, що майже всі хеттські боги є більш ранніми прототипами грецьких богів. Наприклад, бог погоди Тешуп став грецьким богом Зевсом, а дружина Тешупа Хебат (або ж Хепат) стала пізніше Герою. Хеттські тексти також стали орієнтирами для єгипетських. Напевно, місто особливо процвітало протягом XIV–XIII століть до н. е., а більшість монументальних будівель, які ми бачимо сьогодні, належать саме до цього періоду. Як Троя і майже всі поселення бронзової доби в Анатолії, Хаттуса була покинута і ніколи не відновила свого процвітання після XII століття до н. е.

Сьогодні відвідувачі можуть побачити дві частини Хаттуси: Язиликая, скельне святилище хеттів просто неба, і власне саме місто. Скельне святилище Язиликая — унікальне та найбільше святилище просто неба цього періоду. Увійшовши до святилища, ви побачите основи будівельного комплексу, який раніше був відомством, відповідальним за утримання цього святилища. Далі на поверхнях скель з’являються рельєфні зображення. Ліворуч зображені всі боги, а праворуч — богині. Всі наближаються до головної сцени, де зустрічаються, стоячи на гірських левах, Тешуп та його дружина Хебат. Відразу на крайній правій стороні є рельєф хеттського царя Тудхалії, який відповідав за будівництво цього святилища. У другій кімнаті зображені рельєфи дванадцяти хеттських богів підземного світу; Нергал, бог меча; і цар Тудхалія, якого обіймає бог Шаррума, син Тешупа і Хеват. Можливо, ця кімната пов’язана з похороном царя Тудхалії.

Іншими важливими пам’ятками в місті Хаттусі є Великий храм, Левові ворота, Ворота Сфінкса, Царські ворота, Єркапі (в перекладі з турецької — «ворота в землі»), вал та тунель, похоронні камери, Фригійський замок і прекрасно реконструйовані укріплення. Під час відвідування музеїв у Богазкале та Чорумі є можливість отримати багато цікавої інформації.

Монастир Сумела (Монастир Діви Марії), Трабзон

Входить до попереднього списку Світової спадщини ЮНЕСКО з 2020 р.

Монастир Сумела, грецький православний монастир, присвячений Діві Марії, розташований на відстані 35 км на південь від Трабзона та 8 км від міста Мачки. Будівництво монастиря на Понтійських горах почалося в 385 р н. е. і тривало аж до ХІХ століття. Згідно з однією з теорій його заснували афінські ченці Варнава та його племінник Софроній. Монастир прославився іконою Діви Марії, яку, як вважають, написав апостол Лука. Нещодавні реконструкції значно покращили умови для відвідування цього чудового монастиря. Національний парк Альтендере, в якому розташований монастир, доповнює красу пейзажу.

Мечеть Махмут-бей, Кастамону

Входить до попереднього списку Світової спадщини ЮНЕСКО з 2014 р.

Мечеть Махмут-бей, яка датується ХІV століттям, розташована в історичному селі Касаба, за 18 км від Кастамону. Вона була побудована Махмутом-беєм у 1366 р., під час його правління в бейліку Кандарид (Candaroğulları Beyliği, також відомого за династією Ісфендіяриди (Isfendiyarids)). Мечеть Махмут-бей — одна з небагатьох дерев’яних мечетей з цього раннього періоду, що збереглися до наших днів. Мечеть унікальна тим, що під час її будівництва не використовувався цемент, за винятком міхраба (кафедри). Дах був також побудований без використання металевих елементів. У результаті вона також відома під назвою Çivisiz Camii, що означає «мечеть без єдиного цвяха». Це одна з перших мечетей в Анатолії з дерев’яними колонами та дерев’яним дахом.

Історичне місто гільдії Мудурну, Болу

Входить до попереднього списку Світової спадщини ЮНЕСКО з 2015 р.

Мудурну — це невелике мальовниче містечко на Західному Причорномор'ї на відстані 50 км на південь від міста Болу. Традиційні будинки є одними з найкращих зразків османської архітектури, що залишилися до нашого часу. Майстри міста досі зберігають традиції своєї 700-річної гільдії. Мудурну розвивався як торговий та військовий вузол на перетині основних торгових шляхів, включаючи Шовковий шлях, і став важливим культурним центром ордену Ахі в османський період. Орден Ахі був заснований на початку ХІІІ століття Ахі Евреном. Це була гільдійна система й організація солідарності купців, основана на філософії толерантності та справедливого розподілу багатства. Унікальна атмосфера Мудурну, незаймана природа, її довга історія та спосіб життя місцевих жителів, що зберігається сотні років, призвели до включення Мудурну до організації «Повільне місто» (Cittaslow) у 2015 р.

Гора Харшена та скельні гробниці володарів Понтійського царства, Амасья

Входить до попереднього списку Світової спадщини ЮНЕСКО з 2015 р.

Деякі великі скельні гробниці стародавнього регіону Пафлагонія знаходяться в Амасьї, мальовничому містечку, розташованому на березі річки Єшиль-Ирмак. Царський некрополь знаходиться на південному схилі гори Харшена, на північ від міста Амасьї та річки Єшиль-Ирмак. Монументальні царські гробниці вирізані у вапнякових скельних утвореннях і були створені після смерті царя Мітрідата I (у 266 р. до н. е.), який правив у ІІІ столітті до н. е., заснував Понтійське царство і зробив столицею Амасею (сучасна назва — Амасья). Гробниці завжди привертали увагу, а місцевість відома під назвою Долина царів. Тут розташовано п’ять царських гробниць, а ще дев’ять знаходяться всередині фортеці Амасья на схилі гори Харшена. Царські кам’яні гробниці, які містять всередині великі кам’яні могильні камери, є одними з найбільших кам’яних могил Анатолії та видатними зразками цієї традиції завдяки своїм монументальним розмірам: вони досягають 8–15 метрів у висоту. В результаті високого розташування входів до могильних камер вони, по суті, доступні лише з використанням драбин.

Дельта річки Кизилирмак і пташиний заповідник, Самсун

Входить до попереднього списку Світової спадщини ЮНЕСКО з 2016 р.

Річку Кизилирмак (дослівно — «Червона річка») в давнину називали річкою Галіс. Після того як Хаттуса стала столицею хеттів, територія, охоплена вигином Кизилирмака, вважалася ядром Імперії хеттів. Кизилирмак — найдовша річка Туреччини протяжністю 1355 км. Вона утворює величезну криву, що пересікається з Чорним морем біля міста Самсуна. Водно-болотні угіддя в дельті Кизилирмак — це найбільше заболочене місце на території біля Чорного моря та одне з найважливіших місць Рамсару. Рамсарські місця є водно-болотними угіддями міжнародного значення відповідно до Рамсарської конвенції про водно-болотні угіддя, що мають міжнародне значення, особливо як середовище існування водоплавних птахів.

Міст Юстініана, Сакар’я

Входить до попереднього списку Світової спадщини ЮНЕСКО з 2018 р.

Міст Юстініана, або міст Сангарія, розташований на відстані приблизно 5 км від Адапазари, столиці провінції Сакар’я. Це надзвичайно добре збережений римський міст, побудований імператором Східної Римської імперії Юстиніаном I, який прагнув покращити зв’язок між Константинополем та східними провінціями. Міст пролягає через річку Сакар’я, яка в давнину була відома як річка Сангаріус. Міст є видатним зразком пізньоримської технічної та архітектурної майстерності.

Природній парк, Печера Балліджа, Токат

Входить до попереднього списку Світової спадщини ЮНЕСКО з 2019 р.

Печера Балліджа розташована на відстані 6 км на південний схід від міста Пазара у провінції Токат. Це реліктова печера, загальна довжина якої становить 70 м. Галерея, яка веде на відкритий простір зі ставком, є першою секцією в напрямку північний схід — південний захід. Вона складається із залу сталактитів і сталагмітів на першому рівні, а також залу викопних решток і залу кажанів на другому рівні. Чудова галерея на третьому поверсі складається з трьох суміжних залів: «Гриб», «Колона» і «Нова зала». Колонії карликових кажанів живуть у різних частинах печери. Печера вражає безліччю кольорів, а фільтроване повітря багате киснем.

Торгові пости й укріплення на генуезьких торгових шляхах від Середземного до Чорного моря

Входить до попереднього списку Світової спадщини ЮНЕСКО з 2020 р.

Генуезці створили кілька торгових колоній і замків уздовж Середземного моря і Чорного моря в період з ХІ до ХV століття. Замки Йорос, Амасра, Сінопе, Акчакоца, Фоча — це деякі зразки архітектури, які можна побачити сьогодні. Галатська вежа в Стамбулі — мабуть, найвідоміший генуезький замок. Замок Чешме та замок на острові Гюверчінада в Кушадасах також збереглися у досить хорошому стані.